Які таємниці приховує Лазурне озеро біля Первомайська

На тлі блакитного озера, розташованого між Первомайськом і Мігиєю, в цьому році було зроблено безліч фото. Деякі видання вже охрестили цю водойму новою туристичною локацією Миколаївщини.

Які таємниці приховує Лазурне озеро, вирішила розібратися журналістка видання «Преступности.нет» Олександра Ющішена-Вязнікова.

Їй стало цікаво, як люди ось так безперешкодно потрапляють до кар’єру? І якщо він наповнений водою, то виходить, що там припинено видобуток? Хто взагалі там займався видобутком глини? Чи були на то необхідні дозволи і т.п.?

Першим джерелом інформації, до якого вона вирішила звернутися, стала Кадастрова карта України. Там вдалося дізнатися, що частина кар’єра лежить на земельній ділянці Первомайського району і не перебуває ні в чиїй власності, і ні в чиїй оренді. Інша ж частина кар’єра розташована на двох ділянках, які належать компанії “Пласт”. Їхнє цільове призначення – ведення сільськогосподарської діяльності. Чи можуть на землях сільгосппризначення видобувати копалини – питання.

Наступний крок пошуку інформації – дізнатися, чи були необхідні дозволи на видобуток глини? Відомості про те, що компанія “Пласт” може видобувати каолін, вдалося знайти на ресурсі ДНВП “Геоінформ України”.
Виявилося, що ця фірма дійсно отримала дозвіл на розробку ще в 2007 році. При цьому, до того моменту, як “Пласт” взявся за ці роботи, кар’єра там не було. Вони все починали з нуля. Єдине, що трохи бентежить, це невідповідність меж координат, зазначених у дозволі, з тими, де в дійсності, судячи зі знімків з супутника, вирішили обладнати кар’єр. Трохи північніше тих точок широти і довготи, які вказані в дозволі на розробку надр, на кадастровій карті вказано ділянку землі, що знаходиться в держвласності і орендована все тим же “Пластом”. Призначення цієї ділянки – розміщення допоміжних споруд і будівель для тих, хто користується надрами, зокрема, Вербівським родовищем каоліну.

Скільки каоліну там взагалі було на момент того, як компанія “Пласт” вирішила його добувати? Інформацію вдалося знайти на все тому ж порталі про ресурси. Ось що там пишеться:
“Разом — 3055,1 тис. т. Термін експлуатації кар’єру 29,8 років. Розробка родовища економічно доцільна: термін окупності капітальних витрат становить 5,1 року, рівень рентабельності до виробничих фондів — 32,1%”.

Також цікаво, скільки було вкладено в це родовище? Ким? Хто володіє цим “Пластом”? В реєстрах власників зазначено, що власником фірми-добувача каоліну є компанія “SOKA Україна”, яка в свою чергу належить французу Серру Жилю Жерару.

При цьому виявилося, що українська історія компанії “Сока”, заснованої близько 70 років тому для експлуатації великого каолінового родовища на Заході Франції, почалася саме на Миколаївщині.

“SOKA прийшла на український ринок в 2006 році після покупки невеликої компанії ТОВ «Пласт», добуваючої каолін з родовища біля Первомайська на Миколаївщині з метою поставок сировини для цегляної і керамічної промисловості. Також SOKA Україна недавно, після отримання необхідних дозволів від відповідних органів влади України, придбала компанію ТОВ «Жежелівський каолін», розташовану в м. Козятин Вінницької області”, – йдеться на сайті Української асоціації кераміки.

Для того, щоб за допомогою каоліну виробляти свою продукцію, французи і зважилися вкластися в українські надра.

Після того, як французи купили кар’єри в 2006 році на Миколаївщині, в 2014-му вони побудували завод по збагаченню каоліну. Розташувався він у Козятині, Вінницької області. Всього, виходячи з публічної інформації, французи інвестували у видобуток каоліну 8 мільярдів євро, а 80% видобутої ними породи імпортується за кордон. У презентаційних матеріалах компанії, які можна знайти в інтернеті, говориться, що на заводі виробники каолінових сумішей змішують породи з декількох родовищ, що дозволяє поліпшити її властивості. Про відкриття заводу зі збагачення можна прочитати на сайті Вінницької ОДА.

На сайті у французів можна знайти не тільки згадку про родовища, де видобувають глину, а й місто, назва якого Миколаїв.

Журналістка зазначає, що залишається відкритим питання: чому компанія, яка вклала стільки коштів в облаштування кар’єру, покинула його? Це те, що ще належить з’ясувати.